Найдосвідченіший футбольний тренер Приірпіння — Валентин Лисов у рубриці «Наші тренери»

Пропонуємо вашій увазі матеріал Володимира Коскіна, який представлений  у рубриці  «Наші тренери»,  де мова піде про  «Батька футболу Ірпеня», найдосвідченішого тренера нашого Приірпіння — Валентина Лисова, який вже майже півстоліття виховує юнних футболістів у нашому рідному місті Ірпені.

про знакові спортивно-педагогічні постаті, які великою мірою є обличчям певних видів спорту в Ірпені, наприклад, волейбол – це тренер Людмила Вдовіна, регбі – це тренер Леонід Денбновецький.  А от футбол в Ірпені уособлює 72-річний Валентин Лисов.

Він виріс на Донбасі. Футбольну школу отримував в луганській команді «Трудові резерви» (згодом «Зоря»). Грав у чемпіонаті Радянського Союзу. Якось арбітр міжнародної категорії Микола Кірсанов, викладач вишу, після успішної гри в Донецьку, запропонував: вступай до Київського інституту фізкультури. Лисов так і зробив. Після отримання вищої освіти грав у команді в Сумах. Потім було спортивне життя в Казахстані.

Якось випадково зустрічає друга, той каже: «Знаєш, є таке чудове місто Ірпінь під Києвом. Приїжджай — подивися!». Поїхав — сподобалося. Директор ДЮСШ Володимир Ярошенко добре прийняв. Але тоді відкрити футбольне відділення було складно. Компартія все контролювала. Директор сказав: «Побудеш завучем. І футбол підпільно вестимеш». Директор придивлявся. Через два роки сказав: «Все, вперед!». До речі, це Володимир Ярошенко побудував спортшколу. То була дивовижна людина неймовірної працьовитості.

В.Лисов зробив набір і команда відразу взяла участь в чемпіонаті Києва. П’ятнадцять сезонів грали за завод «Червоний екскаватор». Чому так? В області були дуже слабкі команди. А Київ — хороший спортивний полігон. Перший ірпінській набір Лисова — хлопчаки 1959 року народження дійшли до фіналу чемпіонату Києва, грали проти гравців, які потім потрапили у вищу лігу. Рівень був дуже високий. Трьох його вихованців відразу взяли в спортивний інтернат. Льоня Походенко, центральний захисник, згодом став чемпіоном Союзу.

Ось так і закрутилося. Була добра база: стадіон, шість роздягалень (нині це стадіон «Чемпіон»). Ірпінці почали грати в чемпіонаті України серед груп підготовки при командах першої та вищої ліг. У зоні були київське «Динамо», спортивний інтернат, грали проти вихованців знаменитих футболістів-тренерів Онищенка, Бишовця, Леонідова…

Валерій Лобановський тим часом створив у місті Ірпінь команду «Динамо», що виступала в другій лізі. Цю роботу поклав на обдарованого Віктора Каневського. Ірпінці стали співпрацювати з ним, адже поруч з командою майстрів було створено ще команду «Динамо» Ірпінь, основу якої якраз складали вихованці ірпінської ДЮСШ. Відбувалося слушне перетікання гравців двох команд.
На сьогодні Валентин Петрович Лисов є найстаршим футбольним тренером в Ірпені, в 1970-му відкрив відділення футболу, тренує хлопців 46 років! Всі футбольні традиції складалися за нього. Він працював в тандемі з талановитим тренером Віктором Удаловим. Той нині працює в Бучі. Бучанська команда в минулому сезоні виграла кубок України серед аматорів. Мер Бучі Анатолій Федорук дуже допомагав.

Розквіт співпраці Лисова і Удалова припав на 70-80-ті, тоді економічна ситуація була сприятливою для спорту і команда ірпінської ДЮСШ брала участь в чемпіонаті України серед команд другої, першої і вищої ліги.

15 років вони відповідали за збірну області, брали участь в спартакіадах. Рівень був дуже високий, у 17-18-річних хлопців була пряма дорога в команди майстрів. У той період розвитку ірпінські наставники контактували з тренерами спеціалізованих інтернатів – видатними футболістами Володимиром Киянченком, Віктором Горбачем, Віталієм Хмельницьким, Євгеном Рудаковим.
З випуску спецінтернатів до команд майстрів потрапляло по вісім юнаків і серед них були вихованці ірпінської ДЮСШ. А нині за три роки — один. Спорт через слабку економіку дуже упав. Це ми бачимо і на прикладах команд вищої ліги. А на місцях все навантаження лягло на батьків. Бюджет не підтримує турніри і чемпіонати.

Мене дуже цікавила співпраця Лисова з великим Лобановським. На що Валентин Петрович відповів так:
— Мені пощастило вчитися у Валерія Лобановського, ми неодноразово спілкувалися очі в очі. Я бував на курсах підвищення кваліфікації у нього. Такі люди народжуються, напевно, раз на сто років. Він йшов до успіху дуже важко, Бог винагородив його за всі муки. Лобановський вважав, якщо 50% очок команда привозить з виїзду, вона вже чемпіон. Він поставив футбол на наукову основу. Але наші чинуші як сприймали його? Якщо ти не перший і другий, а третій, значить, це погано. Лобановський з Олімпійських ігор в Монреалі привіз бронзову медаль, йому сказали: «Цього не достатньо».
Зате з київського «Динамо» він зробив видатну команду. З одного боку, він поставив спортивно-тренувальний процес на наукову основу, з іншого боку, він був великим психологом. Для тренера дуже важливо мати психологію переможця, психологію аналітика. Для гравців він був тренером-загадкою в найпозитивнішому сенсі слова.
Помилки у Лобановського, безумовно, були, святих не буває, але зі ста відсотків він міг помилитися на 10-15%, тобто бувало, що він на гравця поставив, а той не виправдав надій, і навпаки, наприклад, він Канчельскіса не сприйняв, а той в «Манчестері» вистрілив. Однак, в основному, показники і передбачення Лобановського приголомшують.
Він зробив революцію у футболі. Раніше вважалося як? Перш за все ігрова практика, робота з м’ячем. А він серце футболіста взяв в руки, тобто керував тонкощами досконально. Звичайно, науковець Віктор Зеленцов і футболіст Олег Базилевич йому допомагали. І взагалі в масштабах Союзу Лобановський мав підтримку, але тільки тоді, коли показав, що він незвичайний тренер. У Дніпропетровську він прийняв команду «Дніпро» і вивів її буквально за два роки на високий рівень, тож Володимир Щербицький сказав: «Негайно забрати його до Києва».
Згодом підтримка першого секретаря КПУ була незмінно великою, досить було показати пальцем на гравця і той опинявся в київському «Динамо». За Колотовим полювала Москва, але Лобановський сказав: «Він повинен бути у нас». І так буквально по кожному гравцеві.
— Валентине Петровичу, а якими є ваші підходи нині?
— Футбол має бути масовим, без цього не може бути професійного футболу. Директор ДЮСШ Володимир Тарасов тримає місто буквально в кулаку: всі школи беруть участь в спартакіадах, особлива увага легкій атлетиці, ігровим видам спорту.
Я веду чотири вікові групи, починаючи з маленьких (2010 р.н) – усього 60 дітей.
— Ви, певно, постійно проводите внутрішню селекцію: цей талановитий, цей — ні.
— Звичайно. Я відразу бачу, хто природжений футболіст, а хто гратиме просто для здоров’я і задоволення. А хтось перейде в інший вид спорту. Футбол дуже універсальний, це і координація рухів, і швидкий біг, стрибки в довжину, сила, витривалість. У мене Анатолій Приплавка з найпершого набору був кандидатом до збірної країни на дистанції 800 метрів. Його питали: «Толю, ти що, легкою атлетикою займався?». — «Ні, я у Валентина Петровича працював на полі…». — «Як? У тебе такі показники!». Футбол зробив його потужним, та й він мав приголомшливий серцевий м’яз.
Мої хлопці в постійному робочому процесі. Мені іноді кажуть: «А ти цього відрахуй. Він слабенький». — «Як відрахувати? Нехай дитина працює». Я беру талановитих на замітку, треную більш посилено, а ці поруч крутяться, я не обмежую їх ні в чому, діти нормально розвиваються. А потім життя всіх ставить на місце. Здача «продукції» коли? У шістнадцять років. У такому віці з’являються гравці в командах класу «Манчестер Юнайдет». При нормальній підготовці сімнадцятирічний може розквітнути. Тому ніякої дискримінації.
Дитину не можна ображати й відривати від радості. Я кажу: «Працюй, ти сам вибереш». Ось, наприклад, мій випускник Євген Варениця, він зараз старший тренер збірної країни з пляжного футболу, майстер спорту міжнародного класу. Готувався до великого футболу, а серцевий м’яз не дозволив. У матчах на чемпіонаті області він просив: «Замініть». Я зазначав: «Женю, у тебе немає серцевої відновлюваності». І він розцвів у футзалі, срібним призером в Європі був; що він з м’ячем витворяв — це фантастика! Тобто просто треба працювати.
Був у нас, пам’ятаю, Черниш, син завуча школи № 4, мав 45-тий розмір ноги. Кажу Григорію Славинському, заслуженому тренеру України: «Гришо, візьми його, перевір». Він подивився, каже: «Та ти що, це ж чистий волейболіст! Ось така кисть!». Минає час, Черниш — кращий в ДЮСШ, в області, в інтернаті, в «Локомотиві»… Якось запитую: «Руслане, ну що, Валентин Петрович мав рацію?».   Те, що бачить тренер-професіонал, не бачать інші, це речі тонкі. Повторюю, не можна говорити: ти такий-сякий. Учень працюй, тренер спостерігай.
— Розкажіть про пригоди у Вашій тренерській практиці.
— Ось давня історія. Телефонують з Черкас. Приїжджайте на турнір. Вирішили добиратися з Києва на «ракеті» по Дніпру до Канева. Стоїть шикарний лайнер, бачу — іноземці, крісла-качалки. Красиво люди відпочивають. На пірсі кажу напарникові Косміну: «Володю, доглянь за дітьми» (ми два склади везли), я піду, швидко квитки оформлю». Повертаюся через півгодини. Підходить міліціонер: «Капітан Іванов. Ви керівник групи?» — «Так. А що сталося?».
Західні німці побачили дітей. Один кинув жуйки на асфальт (вони тоді були екзотикою), а другий, негідник, фотографував дітей, які кинулися їх збирати. Міліціонер мені каже: «Ви розумієте, що ваші діти зробили? Міжнародна ганьба». Я питаю: «А що б ви зробили на місці дитини? У моїй практиці такий випадок вперше». «Що будемо з вами робити?» — «Вирішуйте».
Розійшлися миром.
В готелі я зібрав дітей, кажу: «Вийдіть ті, хто кинувся за жуйкою». Вийшли 16-18 хлопчиків (з 32-ох). Питаю інших: «А ви чому не збирали жуйки? Вони ж такі красиві, смачні». — «Ну хіба можна на землю кидати. Якщо хочеш жуйку подарувати, дай з руки в руку». Отже, я нотацій не читав, хлопчаки самі висновок зробили.
Інший випадок. У Старому Криму відбулась гра. Прийшли в готель, один стоїть біля вікна, другий кидає кеду, перший ухиляється, два скла — навиліт. Довелося шукати будівництво, купувати скло. Питаю у вихованця: «Чому так сталося?». — «Я думав, що точно попаду в нього». — «Тепер за тобою два скла».
В Івано-Франківську дітей поселили чомусь в шикарному люксі. На диван стрибнули три пацани, а четвертий розігнався — і зверху плигнув. Ніжки дивана не витримали і зламалися. Адміністратор приходить, запитує: «Що будемо робити?» — «Ну що робити? Будемо платити ». Діти є діти. Треба терпіти все.
— А яка система заохочень і покарання?
— Має бути пряник і батіг. «Штрафи» такі: стрибки, віджимання, пробіжки. Чисто спортивні навантаження. Бешкети не повинні проходити безслідно, я включаю секундомір і кажу: 15 стрибків. Використовую картки: жовту і червону. Це матеріально, переконливо, до того ж дитина звикає до футбольних правил. Розуміє, що таке добре і що таке погано.
— Але я бачу, що ви доброї душі людина. Чи не сідають на шию?
— Краще бути добрим. Батіг має бути без надмірної суворості. Пряника — побільше. Затискати дитину не варто. Ти задавив — і до неї не достукаєшся. Ми в готель приїжджаємо, діти запросто заходять до мене в номер, без дистанції спілкуємося, чай п’ємо… Я стіну не ставлю: тренер — гравець. Ми маємо бути на рівних. Але система покарання обов’язково повинна бути. Програли гру. Порушили режим. По гарячих слідах — одні емоції. Тож треба зробити паузу. Потім сідаємо, розбір роблю. Напрацьовуються невидимі нитки управління. Ось були у нас теплі відносини, а потім — бум, відсовую їх. Діти: «Чому так?». Я кажу: «А як ви граєте? Про що можна говорити? Поки не виправитеся, дружби не буде». І це спрацьовує, відповідальність зміцнює теплі довірчі стосунки, які залишаються на роки.   У мене море випускників. Хто — у футболі, хто арбітром матчі обслуговує, хто спортивним журналістом працює.
— З якими проблемами стикаєтеся?
— Найбільша проблема –це компетентний дитячий тренер,щоб горів бажанням возитись з маленькими ,ну і звісно інвентарю не вистачає, залів бракує. Населення Ірпеня збільшилося мало не в двічі. Я один веду чотири групи. Мені потрібен хоча б один помічник. Уявіть, турнір граємо двома віковими командами. Це переодягнути, кожному два слова сказати.
Я закликаю: нам треба об’єднуватися. У сина Бєланова у фіскальному університеті дві групи, у сина Заварова – групи в комплексі «Чемпіон». А в чемпіонаті області граємо ми, а вони від цього відходять, до Києва везуть дітей на ігри. Я наголошую: «Ми не проти Києва, але живемо-то в області. Ми повинні всіх найліпших об’єднувати. А виходить лебідь, рак і щука. Незважаючи на те, що в Ірпені створено футбольну федерацію на чолі з Романом Солодаренком. А має бути участь у спільних турнірах.
З’явилася база (стадіон «Чемпіон»), вона для всіх повинна бути, а не тільки для обраних, бо це комунальна власність. А чиновники кажуть директрисі «Чемпіона»: «Заробляйте гроші». Тобто батьки мають щомісяця платити 400-500 гривень за заняття чад. Для багатьох це непідйомна ціна.
А в ДЮСШ діти опановують футбол абсолютно безкоштовно. Якщо ж кудись виїжджаємо, то збираємо гроші на форму, дорогу і проживання.
Ось у січні маємо два футзальні турніри. На різдвяний турнір 8-10 січня (в школі № 3). запросили команди з Києва, Бучі, Обухова. Нагородили дітей, кращих гравців відзначили, медалі, грамоти, солодкий стіл … Свято є свято.
А 21-22 січня граємо обласний турнір.
Потім матчі в дитячій лізі — це вже великий футбол, знову ж таки братимуть участь три різні за віком команди.
…Та не перестаю мріяти про те, щоб в Ірпені знову було дві команди «Динамо».

Володимир КОСКІН

 

 

 

 

Андрей

11 thoughts on “Найдосвідченіший футбольний тренер Приірпіння — Валентин Лисов у рубриці «Наші тренери»

  1. I like what you guys are up also. Such intelligent work and reporting! Keep up the superb works guys I’ve incorporated you guys to my blogroll. I think it will improve the value of my site 🙂

  2. Good post right here. One thing I would like to say is the fact that most professional areas consider the Bachelors Degree as the entry level requirement for an online certification. Though Associate Degrees are a great way to start out, completing ones Bachelors presents you with many entrance doors to various professions, there are numerous online Bachelor Diploma Programs available via institutions like The University of Phoenix, Intercontinental University Online and Kaplan. Another issue is that many brick and mortar institutions make available Online editions of their diplomas but generally for a extensively higher fee than the companies that specialize in online higher education degree programs.

  3. What i do not realize is in truth how you’re not really a lot more smartly-preferred than you may be now. You are very intelligent. You realize thus considerably when it comes to this subject, produced me personally imagine it from so many numerous angles. Its like men and women don’t seem to be fascinated except it’s something to do with Woman gaga! Your personal stuffs nice. All the time handle it up!

  4. Hi my loved one! I wish to say that this post is awesome, nice written and include approximately all important infos. I¡¦d like to see extra posts like this .

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован.